0

Який зв’язок між поширенням ВІЛ і насильством з боку інтимного партнера?

о

Насамперед розберемось із визначенням:

Насильство з боку інтимного партнера — це поведінка нинішнього або колишнього інтимного партнера, що заподіює фізичну, сексуальну або психологічну шкоду, включно з фізичною агресією, сексуальним примусом, психологічним насильством і різними проявами контролюючої поведінки.

Ось трішки статистики:

  • За даними ВООЗ в усьому світі майже третина (27%) жінок у віці 15–49 років, зазнавала певних форм фізичного та / або сексуального насильства з боку інтимного партнера (https://cutt.ly/imHdIb7).
  • В Україні 18% дівчат та жінок цієї вікової групи повідомили про досвід такого насильства (https://cutt.ly/mmHdAai).
  • Водночас в Україні статевий шлях інфікування на ВІЛ залишається основним і становить 73,9% (https://bit.ly/3OMejIJ).

Тож у чому зв’язок?

ВООЗ, спираючись на низку досліджень (https://bit.ly/45vBwok), вказує на прямі та непрямі механізми взаємодії цих двох проблем — насильства з боку інтимних партнерів та поширення епідемії ВІЛ.

І ось чому:

По-перше, сексуальне насильство несе прямий — біологічний — ризик інфікування ВІЛ унаслідок можливих вагінальних травм і розривів, що є частим наслідком примусового сексу у дівчат та жінок.

По-друге, насильство з боку інтимних партнерів створює опосередкований ризик інфікування ВІЛ через низку причин:

  • жінки, які пережили насильство, можуть не мати змоги (психологічної готовності та розвинених комунікаційних навичок), щоб домовитися з партнером про використання презервативів;
  • коли дівчина підліткового віку перебуває в стосунках зі старшим чоловіком (із різницею у віці від 3 до 10 років), чоловік здебільшого контролює її сексуальність, у тому числі — можливість використання контрацептивів.

За даними ВООЗ, ризик інфікуватися ВІЛ та інші ІПСШ у таких стосунках збільшується в 1,5 рази (https://bit.ly/45vBwok).

По-третє, жінка може не проходити тест на ВІЛ, бо боїться насильства з боку партнера у разі позитивного результату. У країнах, що розвиваються, таких випадків від 16 до 86%. 

ВООЗ наголошує, що потрібні додаткові дослідження для з’ясування причинно-наслідкових і часових зв’язків між насильством із боку інтимних партнерів та ризиком інфікування ВІЛ. Проте вже зараз цю проблему можна й потрібно вирішувати.

Один зі шляхів — покращення роботи системи охорони здоров’я для якісного реагування на сексуальне та інші форми насильства щодо жінок. Перспективним є покращення доступу до тестування на ВІЛ для осіб, які постраждали від сексуального насильства. Для такого тестування варто залучати й соціальних працівників, які надають соціально-психологічні послуги постраждалим від насильства.

Власне на останнє і спрямований проєкт «Вдосконалення процесу консультування та тестування на ВІЛ для клієнтів програм соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від гендерно зумовленого насильства».

Проєкт реалізовується у Одеській та Дніпропетровській областях та має на меті залучити представників спеціалізованих сервісів допомоги постраждалим від гендерно зумовленого насильства до консультування та тестування на ВІЛ та розширити можливості скринінгу на ВІЛ людей, які постраждали від домашнього насильства.

За три місяці роботи проєкту протестовано 916 осіб, серед яких 739 жінок та 177 чоловіків, у тому числі 225 ВПО.

Крім того, серед тих, хто звернулися по допомогу — 506 осіб відзначили, що страждають від психологічного насильства, 221 — фізичного насильства, 201 особа страждає від фізичного насильства.

Кожна людина, яка постраждала внаслідок насильства, має мати доступ до медичних і соціальних послуг, включно з послугами із до- та післятестового консультування та тестування на ВІЛ. А фахівці відповідних служб — бути готовими надавати такі послуги якісно.

Проєкт «Вдосконалення процесу консультування та тестування на ВІЛ для клієнтів програм соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від гендерно зумовленого насильства» реалізовує БФ «Здоров’я жінки і планування сім’ї» за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, UBRAF та Joint United Nations Programme on HIV/AIDS in Ukraine.